Головна | Реєстрація | Вхід | RSSЧетвер, 17.08.2017, 18:39

Дейкалівська загальноосвітня

 школа І-ІІІ ступенів

Меню сайту
Категорії розділу
Мої файли [10]
Міні-чат
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Мої файли

Літературна спадщина с.Дейкалівка
17.12.2014, 11:20
Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України Дейкалівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Всеукраїнська експедиція учнівської та студентської молоді: «Моя Батьківщина – Україна» Напрямок: «Духовно-культурна спадщина мого роду» Підготували: вчитель історії Мильченко Олександр Миколайович, вчитель української мови та літератури Знова Ольга Миколаївна Дейкалівка 2014 ЗМІСТ 1. Вступ 2. Огляд літературної спадщини Дейкалівки 3. Ірина Жук – сучасна поетеса-землячка 4. Висновки 5. Додатки 6. Список використаних джерел та літератури ВСТУП Невід’ємною складовою кожної держави, кожного народу і врешті-решт кожного роду є культура. За творчістю митців можна досліджувати минуле певної місцевості та характеризувати сучасність. Одним із мистецьких напрямків є літературна творчість. Мабуть немає на Україні жодного поселення, жодного населеного пункту, в котрому ніколи не було якогось місцевого поета, публіциста чи письменника. Звичайно, хтось з них вийшов на міжнародний рівень, дехто відомий жителям держави, але багато з них залишаються в пам’яті та серцях лише своїх земляків. Готуючи та збираючи матеріали до роботи ми намагалися висвітлити основні досягнення дейкалівських літераторів, невідомих широкому загалу, але котрі залишили свій слід в історії та створюють сучасність. Виходячи з зазначеного вище, в нашій роботі ми ставили перед собою такі завдання: 1. Зібрання та обробка матеріалів про жителів Дейкалівки, котрі залишили свій літературний слід та продовжують займатися літературною діяльністю; 2. Виховання патріотизму та любові до Батьківщини через залучення до експедиційної та пошукової роботи; 3. Залучення учнів до пізнання історії та літератури рідного краю через індивідуально-пошукові та дослідницькі форми діяльності; 4. Розширити знання учнів про літератури рідного краю вцілому та відому поетесу Дейкалівки Жук І. Огляд літературної спадщини Дейкалівки Історія села Дейкалівка налічує близько 400 років, за цей час воно пережило чимало різноманітних подій, винятком не був і культурний процес. Жителі цього мальовничого села завжди були творчими людьми, це відразу можна помітити, заїхавши сюди. В центрі стоїть чудовий храм, архітектурна окраса Дейкалівщини. Досить мало збереглося відомостей про село до ХІХ ст., тому наш огляд ми розпочнемо саме з цього часу. Як відомо, в ХІХ ст. творчість розвивалася передусім у народному середовищі, зокрема це слід говорити про музично-пісенну творчість. Багато авторських пісень кобзарів поступово перетворилися в народні, з полтавського краю теж вийшли відомі співці, зокрема одним із таких був уродженець села Дейкалівка Мусій Гордієць (Кулик). На жаль відомостей про цю постать зовсім мало. Відомо, що він був учнем кобзаря Івана Хмеля із села Бобрівник Зіньківського повіту. Також у збірці «Музичне краєзнавство Полтавщини» знаходимо наступну інформайію: «Кулик Мусій Гордійович (Гордієць) (1817 р., Дейкалівка Зінківського повіту на Полтавщині). Кобзар, учень Хмеля. До його репертуару входили думи – «Самарські три брати», «Дівка-бранка» (перейняв від Хмеля), «Невольницькі пісні», «Три брати Озовських», «Удова», вірш «Грішниця» та інші. К. Грушевська, ознайомившись із записами, здійсненими П. Мартиновичем від М. Гордійця-Кулика, висловила жаль з приводу того, що збирач не дозволив їй опублікувати їх, і підкреслила в листі до нього, що вони «належали б до прикрас книги». Від нього здійснив записи також В. Горленко». До XVIII століття культура села була досить низькою, грамотних людей у селі не було крім священника та писаря. Майже не змінилася ситуація і протягом наступної сотні років, хоча при церкві з’явилася перша школа. Саме релігія багато в чому визначала життя звичайних людей. У другій половині ХІХ століття відомою постаттю не лише Дейкалівки, але й далеко за її межами став священник Петро Затворницький. Це релігійний та громадський діяч, а також автор періодичного видання «Пастирський голос». В цьому виданні він друкував переважно свої власні проповіді, яких навчав істинній вірі і християнської моралі, давав корисні життєві поради. Наведемо приклади тем його повчань: o «Гріх святотатства і грабежу»; o «Засоби по знищенню причин грабежу в середовищі народу»; o «Як проводяться наші свята та як себе поводити під час них»; o «Причини пожежі, що сталася, серед місцевих жителів» і так далі. Улюбленою темою Затворницького було засудження пияцтва. Цьому народному недоліку в "Пастирському голосі" приділено близько третини всіх повчань, причому питання про народне пияцтво розглядається ним з етичної, соціально-побутової, економічної, гігієнічної та інших точок зору. Ось теми цього роду в його "Пастирському голосі": 1. «Зухвалість пияцтва» 2. «Людям, що вдаються до пияцтва, не слід бути в храмі»; 3. «Народне прагнення і урядове сприяння в суспільній тверезості»; 4. «З приводу підтвердження жителями с. Дейкалівка вироку про закриття місцевих питущих закладів». Не дарма «Пастирський голос» Петра Затворницького був одним із найпопулярніших видань періодичної літератури Зіньківщини на початку ХХ століття, за даними звіту Зіньківської народної бібліотеки-читальні в 1900-1901 роках (Додаток А). Пастирська проповідь в храмі про народну тверезість хоча була і невпинна, і наполеглива, але вона була не єдиним засобом у боротьбі з цією важкою народною недугою. Пияцтву отець Петро присвячував і інші свої літературні та публіцистичні праці. Так, ним була видана у світ спеціальна брошура під заголовком «Історія місцево-громадської народної тверезості в селі Дейкалівка Зіньківського повіту» (Полтава, 1882). Крім того залишився в рукописі ненадрукованим, але схвалений до друку Московською духовною цензурою і, призначеним до друку в найближчому часі, збірник його проповідей під назвою: «Тверезість – шлях до порятунку». Після смерті отця Затворницького в 1912 р. Його місце в приході зайняв інший священник Григорій Рудинський. Він являється автором обширного некрологу, присвяченому Затворницькому. Крім того священник Рудницький є творцем невеликої праці під назвою «К вопросу об отношении государства и школы к Церкви» (Додаток Б). В цій праці він намагався проаналізувати і прослідкувати роль християнської релігії та церкви, а також вплив навчального процесу в школі на формування у дітей свідомої громадської позиції. А також намагався довести, що школа і церква повинні співпрацювати для гармонійного розвитку особистості. «Задача школы заключачается во всестороннем, гармоническом розвитии личности…». «Для свободной страны нужны свободные люди: со свободной душой, с ясным, ничем не подавленным умом…». «Для свободной страны нужна предприимчивость, инициатива, нужна другая сторона религии – чувство жизни, а не смерти, чувство того, что Бог создал людей, чтобы жить, чтобы розвиватся…». Такі твердження знаходимо на сторінках його праці, як бачимо на час свого написання вони були досить цікавими і передовими. В роки після революції спостерігався поступовий занепад культури в селі, лише з 50-х рр. ХХ століття ситуація дещо покращилась. В 1953 році було відкрито нову середню школу. Саме тут, а також у сільському будинку культури зосереджувалась культурна інтелігенція села. В цей період діяв Дейкалівський хор, який було удостоєно званням Народний, в школі працювали різноманітні гуртки, в яких талановиті учні розвивали свої здібності. Хочеться також зазначити, що в цей період місцевий колгосп ім. Леніна видавав свою власну друковану газету під назвою «Ленінським шляхом» (Додаток В). В цьому виданні друкувались останні союзні новини, висвітлювались колгоспні питання, а також, що дуже важливо пересічні громадяни мали змогу друкувати свої невеликі творчі здобутки. Ірина Жук – сучасна поетеса-землячка Багато творчих людей виплекала дейкалівська земля, проте найбільшу увагу хочеться звернути на представницю сучасного покоління, поетесу родом із Дейкалівки – Жук Ірину Андріївну. Ірина Жук (Бут) народилася 23 березня 1980 року в с. Дейкалівка на Зіньківщині (Додаток Г). Закінчила Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка, три роки вчителювала в сільській школі в рідному районі, а з 2006-го працює у Полтаві, викладає німецьку мову в Полтавському технікумі харчових технологій Національного університету харчових технологій. Молода викладачка у вільний час натхненно пише красиві ліричні вірші. Перша збірка поезій Ірини Жук під назвою “Сім кольорів веселки” вийшла друком у 2008-му. Свій перший вірш написала у тринадцятирічному віці. З цього все почалося. Тоді, розповідає поетеса, здебільшого пробувала свої сили у віршах про кохання. Потім вже були інші теми: Україна, краса природи, родина. Знайти натхнення для нової поезії, говорить Ірина, не важко, достатньо лише уважніше озирнутися навколо себе. Вірш народжується тоді, коли не сподіваєшся на це, коли йдеш по місту, дивишся на якусь картину, спостерігаєш, приходиш додому і одразу вірш на папері лягає. Скільки поезій нині у її творчому доробку, поетеса сказати не може. Пише від душі та женеться в першу чергу не за їхньою кількістю, а за якістю матеріалу. Говорить: «Мої вірші значно відрізняються від творів сучасних українських поетів. Сучасна поезія для мого сприйняття, вона досить важко пишеться, вона у такому тоні, досить експресіоністичному, а в мене вона більш земна і приземлена, спеціально для людей і народу». Високий поетичний рівень творів Ірини Жук вже встигли оцінити на малій батьківщині поетеси, Зіньківщині. У нашому селі її поезіями не просто зачитуються, а й на їх основі школярі створюють наукові розвідки. Ганна Литовець-Гайдаш, голова літературно-мистецького об'єднання Зіньківщини «Свічадо» говорить: «Вражає глибина її думки, вражає глибина почуття, які вона висловлює у своїх творах. Вірші не можна назвати потягом до авангарду і чогось нового, але вони написані у такій традиції, вони витримані у чіткому розмірі». До речі, колективна збірка “Вогонь сердець” учасників об’єднання “Свічадо” вийшла до річниці Незалежності України. Серед авторів є й Ірина Жук. Її відзначено премією імені братів Тютюнників – славних уродженців Зіньківського краю. Збірка «Сім кольорів веселки» присвячена мамі, Бут Вірі Федотовні: «Ти світ мені земний подарувала, А я з поезії тобі дарую світ» Презентація відбулася в школі, в рідному селі авторки Дейкалівка Зіньківського району (Додаток Д). Підготували свято сільський бібліотекар Галина Фастовець і Людмила Сук, шкільний бібліотекар. Допомогли видати книжку начальник районного відділу в справах сім"ї та молоді Анатолій Олефір і директор місцевого сільгосптовариства "Благовість" Олександр Яременко. Вірші Ірини Андріївни чудові: одні тривожать серце до сліз, другі наповнюють його радістю, треті радують око, четверті зворушують душі і змушують замислитися: Життя — це шлях, де тисячі доріг, Які не мають ні кінця, ні краю. І не відомо, як цей шлях проліг, Й куди веде: цього ніхто не знає. Життя — це мить, яку не зловиш ти, Вона не довша, ніж єдине слово. І лиш тоді, зумівши все пройти, Цей довгий шлях ти починаєш знову. У доробку Ірини є чудовий вірш, присвячений рідному селу, яке вона не просто часто відвідує, а й грає там у місцевій жіночій футбольній команді. Моє село – барвиста вишиванка, Стрункі берізки, золоті поля, Духмяні вечори, погожі ранки, І щедра на врожай земля. Моє село – вінок дівочий з квітів, Попід горою хаток білих ряд, Усе палає у веснянім цвіті І спів пташок залив вишневий сад. Моє село – оспіване пісня, В моїх віршах краса його бринить, Мов пісня Чураївни, із роками В серцях людей ти вічно будеш жить! Збірка «Солов’їні трелі» вийшла друком у 2010-му (Додаток Е). Ірина говорить: « Перш за все я пишу вірші для себе. Якщо бачу, що хтось цікавиться моєю поезією пишу для цих людей. А робити щось на замовлення, тим більше на теми, які цікавлять, дуже важко. Хоча часто просять написати привітання на день народження, а з такого приводу відмовити не можу…» Солов’їні трелі – думи солов’їні, Кожен ранок душу співом полонять. Тільки так співають тут, на Україні, Тільки тут уміють небо підкорять. Солов’їні трелі – дзвони солов’їні, Кличуть до роботи руки молоді. Тільки тут працюють тут, на Україні, Тільки тут цінують кожну мить в житті. Солов’їні трелі – сльози солов’їні, Поливають рясно, росами блищать. Тільки так кохають тут, на Україні, Тільки тут уміють жити і прощать. Солов’їні трелі – співи солов’їні, Затремить природа від пісень гучних. Тільки так плекає мати рідна сина, Тільки тут шанують справу молодих. Солов’їні трелі – крила солов’їні, Від життя до неба лиш єдина мить. Тільки так живеться тут, на Україні, Тільки тут, померши, знову прагнеш жить. Книга має епіграф: «Мій батьку, лебедю крилатий, тобі доземний мій уклін». Збірка складається з таких розділів: • «Моє село – частина мого серця»; • «Незвідані шляхи у долі»; • «Густе дерево роду нашого»; • «У кохання карі очі»; • «Я донька твоя, Україно!» Рідна земля для Ірини Жук – це найбільше багатство, скарб, що робить її щасливою й гармонійною. Любов до України, мрії, сподівання поетеси звучать у розділі «Я донька твоя, Україно!» «Якщо поїду десь далеко» Якщо поїду десь далеко, В чужі незвідані краї, Хай принесуть мені лелеки На крилах грудочку землі. Якщо заб’ється серце в тузі, Душа заниє, мов дитя, Хай зацвіте калина в лузі Як символ віри й вороття. Якщо заплачу, заридаю За рідним батьківським селом, Хай жайвір в полі заспіває, Змахнувши сонячним крилом. Якщо у грудях біль озветься, І стане сірим все навкруг, Хай українська пісня ллється, Й мелодія чарує слух. Усе, що маю і не маю, Про що, сумуючи, мовчу, В далекім краї я згадаю Й додому стежку протопчу. Ми прийшли в цей великий світ, щоб жити, радіти, страждати, пізнати всю складність людського буття. Чим же вимірюється людське життя? Для чого ми приходимо в цей світ? Відповіді на ці питання можна знайти у розділі «Незвідані шляхи у долі». «Перекотиполе» Бідна наша доля – перекотиполе, Де повіє вітер – котиться бур’ян. Швидко промайнуло те дитинство голе, А на роздоріжжі – пил лиш і туман. Ми дрібним горохом сиплемось додолу, А зібрати в купу вітер не дає. Бо така в нас доля – перекотиполе, Держимось бадилля, кожен за своє. У розділі «У кохання карі очі» зібрані вірші про щасливе, взаємне й нероздільне, про глибоке та всеперемагаюче кохання. Добро, милосердя, гуманність, шанобливе ставлення до старших – категорії вічні. Воістину, материнська любов – найсвятіша. Але чи завжди ми уважні до неньок, чи завжди вони відчувають нашу повагу і турботу? Про це йдеться у розділі «Густе дерево нашого роду». «Родина» Родина у тебе, родина у мене, Дитячі сліди на забутих стежках, Хатина, онуки, і затінок клена, І хліба окраєць смачний у руках. Родина священна, родина крилата, Це прадіда –діда сліди на землі, Це діти, онуки, це мама і тато І хліба окраєць смачний на столі. Останній розділ називається «Жива мелодія душі», вірші якого покладені на музику. Поетеса підготувала до друку вже й третю поетичну збірку «Білим по білому» (назва пов’язана з нашим краєм – у Решетилівці вишивають білими нитками на білому полотні). Передмову до цієї збірки вже написала голова літературно-мистецького об’єднання Зіньківщини, членом якого є Ірина Жук, Ганна Литовець. Нові твори Ірина насамперед читає своєму чоловікові. Він слухає уважно. Добре, коли головним поціновувачем є найближча людина. Таким чином подружжя разом в усьому – і в інтелектуальному полі, й у спорті, й у житейських буднях. 24 жовтня 2013 року в Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. П. Котляревського пройшов творчий вечір, присвячений поетичному надбанню викладача Полтавського технікуму харчових технологій НУХТ Ірини Жук (Додаток Є). У затишній атмосфері відбулося знайомство аудиторії з творами авторки. Прозвучали вірші з вуст студентів, колег та самої поетеси. Ірина Жук розповіла про свої попередні збірки «Сім кольорів веселки» та «Солов’їні трелі», а також презентувала нові поезії, які увійшли до третьої збірки «Білим по білому». Прийшли підтримати свого куратора на творчому вечорі студенти групи 31-ТХ (Додаток Ж). У всіх присутніх викликала щиру симпатію донечка Ірини Жук – Валерія, яка розповіла віршик «Проліски». 8 квітня поетеса познайомила учнів 7-А класу загальноосвітньої школи №37 зі своїми поетичними збірками, розповіла про власну творчість, читала вірші, відповіла на всі поставлені їй запитання (Додаток З). Ірина Жук входить до літературно-мистецького об´єднання Зіньківщини “Свічадо. ” Це громадська організація, метою діяльності якої є підтримка і згуртування творчих людей рідного краю. Митці слова об´єдналися для того, щоб облагороджувати світ творчістю, дарувати людям неповторні миті спілкування з мистецтвом, допомагати талановитим людям Зіньківщини оприлюднити свою творчість. За короткий час існування літературно-мистецького об´єднання Зіньківщини “Свічадо” (вперше зібралися у листопаді 2010р.) при підтримці В. І. Понежі випустило газети “Весна на поетичних крилах” (до 8 Березня) та “Спасибі вам, війни солдати!” (до Дня Перемоги); до 20-ї річниці незалежності України спільно з райдержадміністрацією проведено конкурс серед місцевих поетів із подальшим упорядкуванням та випуском збірки “Гімн любові тобі, Зіньківщино!” ВИСНОВОК Дмитро Сергійович Лихачов писав: «Любов до своєї Батьківщини - це не щось абстрактне; це - і любов до свого міста, до своєї місцевості, до пам'ятників її культури, гордість своєю історією». Тому так важливо вчитися любові до Батьківщини на пам'ятках історії та культури свого краю. Молоді потрібна не лише цікава сучасна літерату¬ра, а й сучасні молоді автори, які пишуть саме для неї. Вона потребує поп-літератури з таким же віко¬вим обличчям, бо це поглиблює здатність до са¬мопізнання, до відкриття власних емоцій. В нашій роботи ми дослідили літературну спадщину нашого села, яка буде цікавою як молодому поколінню, так і всим бажаючим дізнатися щось нове про культуру рідного краю. Матеріали цієї роботи можна активно використовувати в майбутньому під час проведення уроків з української літератури, історії Рідного краю, історії Полтавщини, в гуртковій позакласній роботі, для формування відповідної експозиції в шкільному музеї тощо. Крім того інформація подана в роботі може бути корисною для всих хто цікавиться мистецтвом та літературою Дейкалівки. Хочеться згадати усім відому фразу і трошки перефразувати її на свій лад: "Дурний вчиться на своїх помилках, розумний - на чужих, а мудрий ... вчиться за допомогою книг". Любіть і шануйте людей які прославили свій рідний край!! ДОДАТКИ ДОДАТОК А. Сторінка «Звіту Зіньківської бібліотеки-читальні» за 1900-1901 рр. (одним із популярних періодичних видань був «Пастирський голос» Затворницького) ДОДАТОК Б. Сторінка з книги священника Григорія Рудинського ДОДАТОК В. В радянський період у Дейкалівці видавалася власна газета - «Ленінським шляхом» Додаток Г. Жук Ірина Андріївна Додаток Д. Презентація книги «Сім кольорів веселки» Додаток Е. Презентація книги «Солов’їні трелі» Додаток Є. Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. П. Котляревського. Творчий вечір, присвячений поетичному надбанню Ірини Жук Додаток Ж. Прийшли підтримати свого куратора на творчому вечорі студенти групи 31-ТХ Додаток З. Поетеса відповідає на всі поставлені питання Список використаних джерел та літератури 1. Музичне краєзнавство Полтавщини: від витоків до сьогодення / Укладачі: Лобач О. О., канд. пед. наук., доцент кафедри музики Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка; Халецька Л. Л., методист Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені М. В. Остроградського. – Полтава: ПОІППО, 2009. – С. 222; 2. Священник Григорий Рудинский, К вопросу об отношении государства и школы к Церкви, - Зеньков, - Типография Г. Н. Подземского, 1908. – 15 с.; 3. Дмитриевский А. А. Сельский пастырь – восторженный почитатель Св. Земли и щедрый жертвователь на ее нужды (Незабвенной памяти о. протоиерея П. П. Затворницкого). Електронний ресурс. – Режим доступу: www.rutracher.org/forum/viewtopic.php?t=3816981; 4. Яременко Л. В., Яременко О. І. Дейкалівка: моє село, для мене ти єдине… - Гадяч: видавництво «Гадяч», 2012. – 212 с.; 5. Близнюченко Н. Поетеса й футболістка з Дейкалівки Зоря Полтавщини, 14 серпня 2014 року 6. Жук Ірина. «Сім кольорів веселки». – Гадяч. Видавництво «Гадяч» - 2008, 116 с. 7. Жук Ірина. «Соловїні трелі». Вірші. - . Видавництво «Гадяч», 2010. – 76 с. 8. Кононенко П,П. «Українознавство». 9. Кононенко П.П. «Проблеми розвитку української літератури».. 10. Кононенко П.П. «Свою Україну любіть»
Категорія: Мої файли | Додав: Таня
Переглядів: 428 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт
Пошук
Друзі сайту
  • Офіційьний блог
  • uCoz Спільнота
  • FAQ по системі
  • База знань uCoz

  • Copyright MyCorp © 2017
    Сайт створено у системі uCoz